ТВІР-ЕСЕ

Твір-есе на тему

Моя школа професійного становлення

Якщо вчитель поєднує в собі  любов до справи і до учня, він — досконалий учитель.

                                                                         Л. М. Толстой

   Більшість людей влаштована так, що усе життя прагнуть пізнавати, вчитися, відкривати і розвивати в собі усі нові і нові якості, можливості і здібності. Майже кожна людина, часто не усвідомлюючи того, прагне стати всебічно розвиненою особистістю, бути освіченою, вихованою, соціально адаптованою та потрібною для  суспільства.

  Пізнаючи різні дисципліни і досягаючи усе більш високих східців у своєму розвитку, ми вільно або мимоволі передаємо свої знання іншим учасникам руху, назва якому - життя. Але є особлива частина людського суспільства - це люди, що свідомо вибрали шлях професійної передачі своїх знань. Вони проявляють відданість своїй спеціальності, креативність і винахідливість, та  вкладають в підопічних усе, що об'єднується поняттям «душа». До них відносимо викладачів, учителів, вихователів . А всі разом  вони - педагоги. І я з гордістю  відношу себе до цієї  необхідної частини людського суспільства - педагогів!

   Вчитель– артист, роль якого триває не годину і не дві, а довгі роки. Він повністю занурюється у свою роль, живе нею. Вчитель – лікар, який лікує не тільки тіло, а й душу. Вчитель – будівельник. Він будує людські долі.  У той же час, вчитель – проста людина. Зі своїми радощами і печалями, проблемами. Він багатогранний і цікавий, добрий і суворий, справедливий і непідкупний.

  Чи планувала я, особисто, свій життєвий шлях присвятити педагогіці. Стати вчителем. І чи думала я, що моєю роботою буде викладання?  Для мене це рішення прийшло не за  одну мить і навіть не за один рік. Мої батьки – робітники,а серед родичів не було педагогів. В шкільні роки я не замислювалася над тим, щоб обрати професію педагога. Проте ще тоді,  зауважила з яким натхненням, і з самовіддачею проводили уроки мої учителі, і найголовніше -  бачила в їхніх очах задоволення та радість від своєї роботи. Я не могла зрозуміти,звідки у них стільки сили та енергії, і не важливо перший це урок чи останній.  

   Вважаю,  люди стають педагогами не тому,що їм подобається якась певна професія, а тому що дуже люблять дітей,інших людей і  хочуть передати їм якнайбільше життєвого досвіду, добра, позитиву. Саме любов до дітей вплинула на моє рішення в обранні професії.  Доля привела мене на біологічний факультет ЛНУ ім. І.Франка. І вже 2007 р. мене прийняли на посаду вчителя хімії Реклинецької ЗШ І-ІІІ ст.

 Сьогодні позаду вже п’ять років моєї педагогічної роботи і п’ять років безперервного навчання. За цей проміжок часу я зрозуміла,що головне призначення вчителя – навчити  Людину бути Людиною.   Дуже важливо не стільки дати знання, скільки навчити добувати їх. Тому багато часу приділяю тому, щоб навчити учнів самостійно мислити, знаходити потрібну інформацію, зіставляти факти, тобто вчу їх ВЧИТИСЯ.        

     Навчаючи дітей - щоразу навчаюся від них сама.

Тому успіх своєї педагогічної праці вбачаю у постійному спілкуванні з дітьми, у взаємній любові вчителя і учня, у вмінні "запалити" дітей до роботи.